Влад Кузнєцов, 23 роки, закінчив технікум у Києві, до війни працював на «Укрзалізниці» електромонтером тягових підстанцій, у 2013 році пішов по контракту до армії, десантник. Отримав поранення під час звільнення м.Лисичанськ Луганської області. Протез встановили завдяки сприянню української діаспори в Канаді. Неодружений. Хобі: страйкбол, кіно, друзі.
Всі, хто знає Влада, стверджують в один голос, що більш веселої, життєрадісної та позитивної людини вони не зустрічали у своєму житті. Посмішка ніколи не сходить з його обличчя. Він не тільки сам тримає себе в тонусі, але й підтримує всіх, кому потрібна допомога.
– Владе, розкажи, як тебе було поранено?
19 липня ми отримали завдання наступати на Лисичанськ. І так сталося, що наш БТР залишився в полі один і прийняв окремий бій. Командир отримав поранення, ми його затягнули всередину машини і мали вже вертатися до своїх. Коли майже задраїли всі люки, з ворожого окопу залетіла граната і прямо мені поміж ніг падає. Я зрозумів, що в мене є декілька секунд, і першим поривом було вистрибнути з БТРу. Але ж усередині залишається купа хлопців! Ну, я тоді ризикнув і спробував викинути гранату з люку. I вона вибухнула в польоті. Коли розвіявся чорний дим, дивлюсь на екіпаж – всі ніби контужені і дивляться на мене – а руки немає! Залишилось трошки кісточок, і кров тече струмком.
– Тобто, таким чином ти врятував велику кількість людей?!
Виходить, що так.
– Що ти відчув у ті хвилини, коли зрозумів, що руки в тебе вже нема?
Ну, як сказати… Багато думок було. Досить дивних. Я вже давненько граю в страйкбол, і першою думкою було: «От халепа, як же я в страйк буду грати?» Потім у моєму мозку відбулася проекція давнього відео, де американські солдати з протезами бігають, стрибають, отже, все нормально і не варто шкодувати…
Ну, й крім того, якось ми про командира більше думали, як його врятувати, довезти до лікаря. Та й бій не закінчився, по нас стріляли, ми продовжували відстрілюватись… Тобто, не до того було, щоб жаліти себе. Ситуація була така, що наш водій взагалі сказав, що живим він у полон не здасться. Я йому кажу: «Почекай ще трошки, а там буде видно, як будуть розвиватися ці події».
– Після всього, що відбулося, якби ти знав, що так все буде, ти би повторив?
Авжеж, повторив би. Я багато грав у комп’ютерні ігри. Так ось, на війні було майже те саме… Але це життя, і тут зберегтися, щоб знову пройти той самий рівень, неможливо… Тому що сталося – те сталося. Я хоч зараз готовий повернутися на передову. Але, скажімо так, трохи не ті можливості.
А взагалі я хочу отримати звання офіцера, оскільки солдатам таки поганенько на передовій, та ще й з моєю інвалідністю дещо специфічно воювати. Але нічого,принаймні в страйкболі у мене все виходить. Я майже все літо відіграв, навчився стріляти лівою рукою. Тепер я – шульга, доводиться звикати до всього. Трохи важкувато перезаряджати лівою, а так нормально, призвичаїтись можна. Практика – наше все, можна так сказати (посміхається).
– Кажуть, у тебе виходять неперевершені шашлики.
Ну, є таке хобі. Але страйкбол – на першому місці. (Сміється)
«Коли я усвідомив, що в мене немає руки, багато всякого передумав... Досить дивні були почуття. Я вже давненько граю в страйкбол, і першою думкою було: «От халепа, як же я в страйк буду грати?»
– Скажи, а ти справді хочеш отримати звання офіцера і продовжувати військову кар’єру?
Так, якихось інших завдань я поки що перед собою не ставив. Можливо, потім щось зміниться, побачимо. Хтозна, може, нові перспективи відкриються.
– А офіцер – це що означає? Папірці перекладати?
Офіцер сам керує особовим складом, несе за нього повну відповідальність. Звичайно, для цього треба трохи підучитись, знати де і що, а тоді чому б і не спробувати?..
– А ти зараз навчаєшся?
Так, у Харківському університеті імені Кожедуба. Ще півтора року залишилось.
– Якась мрія в тебе є?
Є. Останнім часом я полюбив подорожувати. І хотів би спробувати з’їздити в США, особливо в південні штати. Наприклад, мені цікавий Техас. Я виріс на американських фільмах, бойовиках, тому цікаво поїздити, глянути на всі ці цікавинки, подивитись, що там у них коїться.
– Ти прийшов з фронту з такою важкою травмою. Скажи, ти чекаєш від суспільства, людей співчуття, підтримки, жалості?
Не знаю. Якщо чесно, я вже нічого не чекаю. Щодо ставлення? Насамперед, воно має бути адекватним. Ну от, наприклад, я був свідком декількох ексцесів у маршрутках – такі випадки траплялись і зі мною, і з іншими хлопцями. Коли водії через декілька гривень не завдають собі клопоту підвезти безкоштовно людину, яка повернулась з АТО. Я не кажу, що наша заслуга така велика, що треба перед нами на коліна падати, – просто хочеться, щоб люди розуміли: оцей спокійний тил вони мають завдяки хлопцям, що були на Сході, і тим, хто там зараз перебуває. Взагалі, я впевнений, що у людей ставлення до нас було б трішки інше, якби вони з’їздили і просто глянули, що там коїться. А так вони живуть у своєму світі, і впевнені, що біда весь час буде обходити їх стороною.
Фото: Олександр Мордерер; Тетяна Рубльова, ард-директор студії Олександра Мордерера
.jpg)
Обкладинка блогодійного номера «Viva! Переможці». Придбати спецвипуск можна тут: https://viva.ua/viva_peremogtsi.html. Усі кошти з продажу спецвипуску «Viva! Переможці» підуть на розвиток сучасного протезування в Україні.
Соціальний мультимедійний проект "Переможці" є спільною ініціативою Телевізійної служби новин ТСН на телеканалі 1+1 та Viva! Лучший журнал о звёздах і реалізується за підтримки благодійного фонду Save Lives Together" та громадської організації pidmoga.info, а також клініки Valikhnovski medical center - clinic 311. Проект розповідає про історії бійців АТО та волонтерів, які втратили кінцівки під час подій на Сході України. Його основою стала серія фотографій відомого українського фотографа Олександра Мордерера та арт-директора Тетяни Рубльової, який демонструє, що люди з протезами – повноцінні члени суспільства, які, як і інші громадяни, є щасливими, красивими та повними сил для нового життя. В 2016 році фотовиставка буде представлена в кількох містах США та Канади. Куратор проекту - Соломія Вітвіцька, телеведуча новин ТСН на 1+1.
Viva! Лучший журнал о звёздах презентує спецвипуск про 18 дивовижних історій героїв. Всі кошти з продажу підуть на розвиток сучасного протезування в Україні.
Партнерами проекту є також телеканал UKRAINE TODAY, "Феєрія Мандрів" та Yakaboo, Romantik SPA Hotel.
Команда мультимедійного проекту VIVA! Переможці:
Іванна Слабошпицька, редактор журналу VIVA!; Соломія Вітвицька, ведуча новин ТСН, канал 1+1, волонтер; Олександр Мордерер, фотограф; Тетяна Рубльова, ард-директор студії Олександра Мордерера; Анна Гвоздяр, волонтер; Тетяна Захарченко, візажист; Віталій Панасюк, оператор, канал 1+1; Андрій Ушенко, асистент фотографа; Ірина Пилипенко, благодійний фонд SaveLives Together.
